Вечер ничего не понимал
Он лишь молча наблюдал
Как Иуда в Гефсиманском саду
Иисуса предавал.
Звезды ничего не понимали,
Как всегда себе мерцали.
В саду лишь листья задрожали
Куда Иисуса увели?
В темнице за Иисусом дверь закрылась
Ночка молча наблюдала,
А потом, как бы застонала,
Сон Иисуса охраняла.
Утро встало
На Иисуса посмотрело, посерело
Что за дело?
Зачем эти страсти?
Зачем все эти несчастья?
А день, что видел день?
Он весь цепенел,
Солнце всё внутри бурлило
И днем колотило.
Лучше бы я не вставал,
Лучше бы я это и не видал!
Жесточайшая драма
От сотворения мира сего
Разыгрывалась на глазах у него.
Как стремительно события совершались
К страшному концу приближались.
Вечер, ночка, утро, день
Они все молчали, они молча наблюдали,
Тот, Кто выше им сказал:
«Да сбудется всё, как Я начертал!»
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 9820 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
